На території Донеччини знаходиться старовинне місто Святогірськ, історія якого сягає своїм корінням в глибоку старовину. Назва міста безпосередньо пов’язана з розташованим на околицях, на схилах річки Північний Донець, печерного монастиря, відомого під назвою Святогірська Свято-Успенська Лавра. Хоча місто вперше згадується в письмових джерелах 1526 році, вочевидь, що й саме поселення, і православна обитель з’явилися на цьому місці значно раніше. Історики схиляються до думки, що печерний монастир був заснований ще за часів Київської Русі.
Попасть в Святогорск из Киева можно на поезде. Если вы увлекаетесь пешеходным туризмом, то окрестности этого города – отличное место для пеших прогулок и походов. Из снаряжения вашей команде понадобятся рюкзаки, палатки туристические, спальники и многое другое. Походные маршруты вы сможете без проблем найти в интернете, а необходимые вещи купить в магазине Мультиспорт.
Одні дослідники вважають, що Святогірській лаврі поклали початок вихідці з Києво-Печерської лаври, інші дослідники висувають версію, що монастир на Святій горі був заснований монахами з Греції – вихідцями з найвідомішого православного монастиря на горі Афон. Згідно з офіційною версією, висунутою вітчизняними істориками, засновником древнього монастиря є преподобний Іоасаф, але це твердження не витримує критики. Так чи інакше, печерний храм і розташовані навколо нього чернечі келії протягом багатьох століть залучали ченців з інших обителей і численних паломників.
У 1624 році Святогірська обитель навіть отримала офіційну грамоту від царя, метою якої було подальший розвиток монастиря, розташованого на південних рубежах російської імперії, які потребували захисту від степових кочівників і набігів кримських татар. Біля монастиря в своєрідному природному притулку – місці, з трьох боків оточеному високими скелями, була заснована і невелика фортеця, яка до наших днів не збереглась. У цій фортеці, згідно з царським указом, постійно знаходився невеликий загін воїнів, а казарми для гарнізону були влаштовані в печерах, вирубаних в крейдяній скелі. У фортеці знаходилися і чотири гармати, за допомогою яких можна було захиститись від набігів татар, що не раз грабували не лише місцевих жителів, але і сам монастир. Можливо, обороною монастиря займалися і самі брати-монахи, так як історія зберегла ім’я Якова – ченця-гармаша, про якого стало відомо завдяки записам у монастирському синодику, датованим 1710 роком. З кожним роком монастир розвинався, на його території будувалися нові храми, збільшувалося число чернечої братії. Російські царі виділяли чималі кошти на розвиток Святогірської обителі, виділяли чимало грошей і цінностей на придбання церковного начиння та утримання ченців, дарували монастирю і цінності, і хлібне забезпечення, і навколишні села, і величезні земельні угіддя. Згодом монастир розрісся, келії і церкви були побудовані не тільки в печерах і на високій скелі, а й на “Подолі”.
А потім життя монастиря перервалося на півсторіччя, і причиною тому стали не спустошливі набіги кримських татар, не стихійне лихо, не чума і морові виразки, а указ російської імператриці. У 1787 році за розпорядженням Катерини II чернеча обитель була розформована, монахи розігнані. Всі багате майно монастиря було конфісковано в російську скарбницю, а вся територію, на якій розташовувався монастир, і великі земельні угіддя, а також навколишні села були перетворені в Святогорський маєток і подаровані фавориту імператриці – Григорію Потьомкіну. Протягом десятиріч діяв лише один монастирський храм, перетворений на парафіяльну церкву. І тільки після того, як Святогірської маєток перейшов в руки нових господарів – Тетяни Борисівни та Олександра Михайловича Потемніков, які вирішили відновити давню обитель, історія монастиря здійснила крутий поворот. Починаючи з 1844 року, почалась реставрація старих будівель та будівництво нових храмів Святогірської обителі.
Першими поселенцями відновленого монастиря стали ченці з Глинської обителі. За короткий час діяльність монастиря була відновлена, протягом декількох років тут з’явилися нові трапезні та готелі для паломників, будинок настоятеля або інші корпуси. А вершину скелі прикрасила нова Преображенська церква в силі бароко, були закладені і інші храми, у тому числі й Успенський собор, назва якого з’явилося і в назві самої чернечої обителі. Будувалися не тільки храми, але і майстерні, кузні, власний свічковий заводик та пасіка, за допомогою яких ченці не тільки самостійно задовольняли свої потреби, а й продавали багато товарів. У наступні десятиріччя на хуторі ченцями була побудована лікарня для місцевих жителів, а в монастир стікалися паломники з усієї території Російської імперії.
Але відбувся Жовтневий переворот, і древній монастир розділив долю багатьох храмів Радянського Союзу. У 1918 році Святогірська обитель була розграбована, коштовне церковне начиння і безцінні ікони конфісковані, а багато ченців безжально вбиті. В 1922 році на території монастиря був відкритий Будинок відпочинку, в якому могли виправити своє здоров’я робітники Донбасу. За роки радянської влади Святогорський монастир буквально зрівняли з землею. І щоб більше нічого тут не нагадувало про стародавньому монастирі навіть назва місцевості “Святі гори” було перейменовано на “Червоні гори”.
|